Вітаю Вас Гість |

Четвер, 23.11.2017, 08:30

Наші розумники

 

Історія школи


Історія нашого закладу  має славне минуле і сягає своїм корінням далекого,  тривожного та радісного водночас 1944 року. У холодному лютому 1944 року були визволені від окупаційних німецьких військ міста Ківерці і Луцьк. А в липні - вся Волинь Війна ... Вона була ще поряд.  І в  маленьке містечко на Волині, прийшла перемога. 28 жовтня 1944 року відкрила гостинно двері школа № 9 станції Ківерці Ковельської залізниці. І дверей тих було багато, бо приміщення школи ще не збудували, і майбутні випускники сиділи за партами у напівзруйнованому костелі, клубі залізничників, клубі лісгоспзагу. Не було ні парт, ні книг, ні підручників, але були гарячі серця вчителів і палке бажання дітей вчитись. Закінчилась війна, люди поверталися до мирного життя. Першим свідком тому було будівництво приміщення школи.. В 1946 році нова школа прийняла учнів. Як всі раділи цьому приміщенні, його світлим класам, коридорам! З 1952 року навчальний заклад перейменовано у школу № 37 станції Ківерці Львівської залізниці. Директорами школи були: Соколова Євгенія Михайлівна, Васильєв Михайло Олексійович, Захаров Федір Олексійович, Єрьомов Іван Кузьмич.

 1960 року з-під відомчого підпорядкування Львівської залізниці переведено школу в систему Міністерства освіти вона стала Ківерцівською середньою школою № 2.  Навчання велося російською мовою. З 1956 по 1962 рік  директором школи  працював Воронов О.Г.  Цей період став зірковим для школи, вона стала однією з кращих в районі, знаною в області та Україні. Неодноразовими переможцями олімпіад, спартакіад і звітів художньої самодіяльності ставали учні школи. Так визначною подією став виступ шкільного хору на звітному концерті художніх колективів залізничних шкіл у місті Львові, який транслювався по центральному телебаченню. Школа збільшувалась, в школу приходили молоді вчителі, які приносили нові ідеї, що реалізовували з допомогою учнів і батьків. Так у школі з'явилась майстерня, теплиця, згодом – спортивний зал та географічний майданчик. Високу планку досягнень підтримували директори, що очолювали школу з 1962 по 2002 рік Директори: Голіков Іван Касьянович, Пахомова Олександра Яківна, Дуров Валерій Дмитрович, Шевчук Дмитро Іванович.

Але особливий слід у творчому житті школи № 2 залишив Макаревич Анатолій Борисович, який прийшов у 1958 р. вчителем трудового і виробничого навчання, маючи власну авторську програму, затверджену Міністерством освіти України. Але майстерні не було, і для проведення уроків використовували знову, як і в 40-х роках, напівзруйноване приміщення костелу. Молодий вчитель на педраді вніс пропозицію побудувати майстерню своїми силами. Директор школи Воронов Олександр Гнатович, підтримав ідею, і за кілька років "Самобуду" діти вже навчались у чудових приміщеннях столярного, слюсарного і механічного цехів. Згодом добудували ще 2 кімнати. І станками забезпечувались, як кажуть "з миру по нитці": збирали у "Вторчорметі", у військових частинах, в Ківецівському механічному заводі, в залізничних організаціях НПЧ і ПЧ.

Особливу увагу Анатолій Борисович приділяв розвитку технічної творчості учнів і профорієнтаційній роботі, для чого організував гуртки: авіамодельний, автомодельний, космічний, художніх промислів.

Невеличка, порівняно із столичними, школами № 2 із провінційного містечка Ківерці стала відомою на весь колишній Союз: роботи гуртківців, виконані під керівництвом учителя, демонструвались в Москві на Всесоюзному конкурсі "Космос" і займали І та II місця, а модель орбітальної станції "Ромашка" була відібрана в Музей космо­навтів, що у Зоряному містечку. Інші моделі космічних кораблів неодноразово експонувались на виставках , де отримувавли високу оцінку . Діти зустрічались з космонавтами Гречком, Чубаревим, Шопіним, Лазарєвим, першою жінкою-космонавтом Валентиною Терешковою. Вісім років учні представляли свої роботи в Москві на ВДНГ, за які вони і вчитель були нагороджені бронзовими та срібними медалями, а школа - дипломами II і III ступеня.           

Учнівськими роботами милувалися і дивувалися відвідувачі виставок в Японії, ФРН,Канаді,США,Болгарії,Голландії.

Чотири рази Анатолій Борисович був нагороджений медалями ВДНГ України і ВДНГ СРСР, з яких - одна золота, дві срібні і дві бронзові. Дипломами - музею ім.Корольова у Житомирі і музею Ціолковського в місті Калузі. Мав подяки від організаторів всесвітніх виставок.

Держава оцінила неординарність,новизну роботи творчого педагога: він - старший вчитель, Відмінник народної освіти України; досвід його узагальнений і поширений Волинським обласним інститутом вдосконалення вчителів.

  З чого починається школа? Не тільки з приміщення, підбору учнів, а й з учителя. Як доля поєднувала школу і вчителів? По-різному.

В п'ятидесятих роках багато фронтовиків працювали в нашій школі. Вони приносили з собою чоловічу гідність, силу волі і справжню батьківську турботливість.

Високий, завжди підтягнутий, бездоганно вихований і інтелегентний. Він ніс дітям не тільки знання німецької мови і математики, він був їм другом і порадником - Цведель Віктор Леонтійович, що розпочав свою педагогічну діяльність в 1945 році.

В грудні 1945 року в школу прийшов ще один вчитель. За спиною були страшні дороги війни, а йому тільки 26. З першого дня роботи він став душею колективу і залишався нею до кінця свого життя - Савон Іван Пилипович. Його учні завжди пам'ятатимуть суворе обличчя та очі, які світилися добротою і усмішкою. Більше 20 років на посаді завуча, довгі роки роботи вчителем.

В 1953 році прийшов у школу Ларін Сергій Єфимович на посаду вчителя географії. Війна закінчилась, але багато її героїв залишались не­відомими, а Сергій Єфимович і його учні намагались зробити все, щоб про цих героїв дізналися і ніколи не забували. Він займався пошуково-краєзнавчою роботою.

Багатьох з тих хто, працював в школі вже нема в живих, але пам'ять про них залишилася.

    З 1953 по 1991 рік у залізничній школі № 37 ( з 1960 р. - середній школі № 2) працювала Граузе (Васьонкіна) Ніна Іванівна, яка залишила добрий слід як вчитель, як людина у серцях сотень дітей-ківерчан.

Дівчинка з далекої Саратовської області Поволжя у 1944 р. - прибула у Рівне: батько, працівник залізниці, йшов разом з колегами за фронтом, відновлюючи роботу залізничних колій.

У 1951 р. отримала атестат зрілості і поступила на навчання в Рівенський учительський інститут (дворічний), який закінчила у 1953 р. з правом викладання російської мови і літератури в 5-7 класі, (це була незакінчена вища освіта).

Юнка не зупинилась на досягнутому, і у 1955-1958 роках успішно навчалась заочно у Львівському педінституті, отримала вищу освіту і право викладати російську мову і літературу у 5-10 класах.

Постійна праця з творами, з критичним матеріалом фахових журналів, висока вимогливість до себе як фахівця і людини, повага і любов до дітей, толерантність у стосунках з колегами, бажання допомогти - все це принесло визнання Ніні Іванівні як провідного спеціаліста, з яким можна обговорити тонкощі побудови уроку, морально-етичні і естетичні акценти творів. І зараз випускники 60-х пригадають КВК і літературні вечори, "капусники" і обговорення новинок літератури, організатором яких була ерудована, винахідлива, невгамовна Ніна Іванівна. Тим більше , що і зміни в службовому становищі сприяли цьому: у 1967 р. стала заступником директора по виховній роботі, а у 1979- по навчальній. Нагадують про звитяжний трудовий шлях і численні відзнаки офіційні: грамоти райвно і облуо, медаль "Ветеран праці", значок "Відмінник народної освіти", яким Ніна Іванівна у 1966 р. була першою нагороджена у колективі. Часто про неї писала й районна газета

Любов до дітей, до професії педагога стала спадковою у цій сім'ї: династією Граузе у цій же школі продовжує молодша дочка - Ольга Едуардівна, така ж трудолюбива, ерудована, завжди у пошуку.

А молоду дівчину з Брянщини - Чернишову Ніну Сергіївну - інші обставини закинули у Ківерці... Важкий повоєнний період, голод 1946 - 1947 років, і за матір'ю та сестрою двадцятирічною приїхала вона в містечко, що стало їй рідним на все життя. Тут зустріне своє особисте щастя,- стане Цведель Ніною Сергіївною, матір'ю двох хлопчиків. І ще на довгі десятиліття буде незмінним зав. бібліотекою школи № 2.

А тоді, у 1947 р., коли отримала призначення на посаду бібліотекаря, весь книжковий фонд складався із трьохсот книжок. І розміщалася бібліотека перед кабінетом директора, де стояла невеличка шафа з літературою і невеличкий стіл з формулярами.

Керівництво школами залізничного відомства знаходилось у м. Рівне і періодично Ніна Сергіївна відправлялась туди потягом з кількома учнями, щоб доставити літературу у школу, Незабаром книжок було до тисячі і під бібліотеку виділили окрему кімнату, в якій повноправно господинею була Ніна Сергіївна.        

У 1952 отримала призначення на посаду вчителя математики випус­книця Ніжинського педагогічного інституту Руденко Олександра Миколаївна і безперервно працювала до 1989 р., до виходу на заслужений відпочинок. Хоч і викладала "суху" науку, але разом з колегою, Пантелейчук ((Кондратюк) Лідією Федорівною, випускницею першого випуску 10 класу 1953 р., яка закінчила Луцький педінститут і у 1958 р. повернулась у школу вчителем, захопила багатьох. Математика як точна наука потрібна була для тих, хто прагнув ортимати професію військового інженера, бухгалтера. Тому не випадково, що багато випускників-хлопців обирали військові училища, успішно складали вступні екзамени, успішно вчилися, досягали значних висот. Тому і досі добрим словом згадують поважну Лідію Федорівну, іронічну Олександру Миколаївну за вимогливість, доброту, щирість.

У середині 60-х років вчителями російської та англійської мов стали відповідно Ларіна Емма Сергіївна та Журба Григорій Михайлович, який згодом як колишній фронтовик і офіцер запасу, став керівником початкової військової підготовки. Вони працювали до виходу на пенсію,не поривають зв'язків з колективом і сьогодні.

У1971 році на посаду піонервожатої була призначена Наумчук Ольга Федорівна,і уже 32 роки її життя пов'язане з цією школою. Випускниця Луцького педучилища ,вона заочно закінчила факультет «Педагогіка і методика початкової освіти» Луцького педінституту. Творча особистість у всьому: проведенні уроків, що схожі на казку, і позакласних заходів, що вчать розумному, доброму, вічному. Вона-старший вчитель, керівник методичного об'єднання, мудрий порадник і наставник молоді.

У1974році прийшла на роботу в початкові класи Гайдучик Галина Олексіївна. її професійна майстерність утверджена грамотами різних рівнів, звання "Вчитель-методист." Але не тільки цим знана вона в колективі. Чудовий голос, талант самодіяльної поетеси прислуговують колективу і після її виходу на пенсію. Вона-автор слів написаного до 50-тиріччя «Гімну школи», «Шкільного вальсу», «Урочистої пісні гімназії» Постійним автором музики є останній директор школи №2, перший директор гімназії Шевчук Дмитро Іванович.

Софія Михайлівна Міщенко влилась у колектив середньої школи №2 у 1975році, маючи 10-тилітній досвід роботи у сільській восьми річній школі. Обов'язкова умова, яку поставила дирекція-вести туристично-краєзнавчу роботу. Практичні навчання, які проводив «головний турист району»-Зіновій Маркович Євницький, дали необхідні навички. Першого ж року була створена матеріальна база - від шнурків і карабінів до штормовок, рюкзаків і палаток. Діти з задоволенням приходили на заняття, та до першого туристичного зльоту залишилося їх не так і багато: вимоги були високими, не кожен міг укластися в норматив. Зате у похід брали всіх, кому дозволяло здоров'я.. Екскурсії по рідному краю залишились провідною формою роботи вчительки.

Фотографії другої половини далеких 70-х років залишили спомин на все життя у серцях і дітей, і Софії Михайлівни, бо де більше розкриється дитяча душа і характер, як у невимушеній і часто неоднозначній ситуації туристичного походу

 У 1980 році вдруге прийшов у рідну школу, яку закінчив 1964 року, вчителем географії і директором Дуров Валерій Дмитрович. Перший його вчитель географії, «головний турист району» 50-60-х років, Ларін Сергій Єфимович передав у спадок одному з кращих учнів свою любов до природи, землі, людей на ній. З Валерієм Дмитровичем були близькі і далекі походи, ночівлі під зоряним небом, перемоги на турзльотах. А як директор школи дбав він про її матеріальну базу, тепло не тільки у приміщенні, айв душах людських: толерантність, розуміння, підтримка колег, душевність - основні риси людини і керівника.

У школі склалися добрі традиції. Перша - учительські династії: Ларіних- Сергій Єфимович, його дружина Валентина Михайлівна і дочка Емма Сергіївна; Голікових - Іван Касьянович і дочка Валентина Іванівна (Ожередова); Граузе - Ніна Іванівна і дочка Ольга Едуардівна; Дурових- Валерій Дмитрович і дочка Олена Валеріївна (Миронюк); Макаревичів- Анатолій Борисович і дочка Наталія Анатоліївна;

Ківерцівська районна гімназія створена 22 серпня 2002, рішення районної ради.  У 2007 році відбулася реорганізація закладу в навчально-виховний комплекс.  2007 рік – добудовано нове приміщення їдальні та три класні кімнати

 З 2002 по 2012 рр.

 Гімназія  випустила – 232 випускники; з них отримали:

32 -золотих медалей;

10 -  срібних медалей;

21 – нагороджено похвальними грамотами "За особливі успіхи у вивченні окремих предметів”

91 % випускників навчаються або закінчили  вищі навчальні заклади.

Сьогодні НВК «Ківерцівська ЗОШ І ст. – Ківерцівська районна гімназія» - профільний навчальний заклад, що дає науково-теоретичну  і загальнокультурну підготовку з предметів фізико-математичного, гуманітарного та філологічного профілю. Прийом в гімназію відбувається на конкурсній основі. Особливістю навчально–виховного процесу є вивчення інформатики з 3 кл. гімназії,  двох іноземних мов (англійська та німецька), поглиблене вивчення української мови з  4 гімназійного  класу. 

Організовано роботу факультативів, гуртків і секцій:

*    навчально-пізнавального;

*    музично-хореографічного;

*    естетичного;

*    спортивно-оздоровчого напрямку.

В гімназії діє наукове товариство «Софія», в складі якого: секції Ківерцівської філії ВОМАН, творчі   об'єднання (інтелектуальний клуб «Ерудит», літературна студія «Золоте джерельце», хореографічний колектив «Веселка»), випускається газета «Велика перерва».